Виконувач обов’язків старшого тренера дитячо-юнацького футбольного клубу «Гірник-Спорт» Євгеній Слива розповів, як війна вплинула на розвиток футбольних талантів та як був відновлений тренувальний процес після 24 лютого.
- Євгенію Станіславовичу, давайте згадаємо минулий 2022-й рік. Він був надтоважким через початок повномасштабної війни, яка вплинула на життя усієї країни. ДЮФК «Гірник-Спорт» також будував плани на сезон, але все пішло по іншому сценарію...
- Війна нас усіх вибила з колії. Але завдяки підтримці компанії «Ferrexpo» та зусиллям спортивного директора ФК «Гірник-Спорт» Олексія Шалаєва, нам вдалося зберегти клуб та його дитячо-юнацьку школу, тож діти мали змогу займатися улюбленим видом спорту. Так, планів в нас було вдосталь, але війна все дуже змінила. Довелося вже на ходу перебудовуватися. Ми взагалі залишилися без основних змагань, в яких ми кожен рік приймали участь - це першість України, першість Полтавської області та багато всеукраїнських турнірів - великих та маленьких, без товариських ігор.
- Згадайте той доленосний день - 24 лютого 2022 року...
- Війна внесла свої корективи і вона нас застала на турнірі «Промінь мрії» у Горішніх Плавнях. Він був у самому розпалі, але 24 лютого все змінилося. Після того, десь 25 березня ми повернулися до перших тренувань, коли обставини в країні стали трохи зрозумілими. Збройні сили України вигнали ворога подалі від Полтавської області. Після цього ми змогли повернутися до своїх справ і відновити тренування. Ми почали планувати, яким буде повернення до тренувального процесу, в яких умовах будемо займатися, як ми будемо ховати дітей в укриття під час повітряної тривоги, ми відпрацьовували алгоритм дій, почали радитися із тренерами.
- Чи багато дітей поїхали за кордон? Чи були зміни серед тренерів ДЮФК «Гірник-Спорт»?
- У тренерському складі ДЮФК відбулися зміни - наш старший тренер був вимушений виїхати за кордон, ми збирали дітей, дивилися, що ми маємо, спочатку це були тренування із простим форматом. Діти збиралися і просто грали у футбол, аби відволіктися від подій пов`язаних із війною. Багато дітей із батьками в нас виїхали за кордон. Якщо до початку війни в нас у ДЮФК було 360 дітей, то коли ми повернулися до тренувань в нас їх залишилося 150-170 вихованців.
- За рахунок чого потім кількість займаючихся вихованців у ДЮФК підвищилася?
- Поступово діти та їхні батьки почали повертатися, у клубі з’явилося дуже багато дітей із сімей вимушених переселенців. Ми їм допомагали усім чим могли, перш за все оговтатися від обставин, у які вони потрапили. Діти були з тих міст, які зачепила війна - це Слов’янськ, Краматорськ, Харків, Нікополь, Київ, там де відбулися жахіття внаслідок російської агресії.
- Як потім проходила робота ДЮФК «Гірник-Спорт»?
- Ми відпрацювали алгоритм тренувань, почали займатися, проводити якісь ігри між собою, між віковими групами, а ближче до літа почали повертатися до ігрового тонусу і проводити товариські матчі із представниками довколишніх міст - Полтави, Кременчука, Світловодьска та Олександрії. Щодо ігрової практики, то у нас найбільше постраждали старші вікові групи, які повинні були брати участь у чемпіонаті ДЮФЛУ. Він відбувся, але у такому форматі, який був для нас трохи неприємний з точки зору і роз’їздів, і у фінансовому плані. Усі ігри ДЮФЛУ запланували зіграти у Києві. Треба було майже кожного туру виїжджати у столицю і там проводити матчі. Лише пару ігор, з Полтавою або Кременчуком мали би грати без дальнього виїзду. Для нас такий решламент не підходив: їхати щовихідних 350 кілометрів в одну, а потім і іншу, і це все за один день, ми відмовилися від участі у чемпіонаті ДЮФЛУ. Через це команди старших віковиї категорій залишилися без ігрової практики.
- Як із ігровою практикою склалося у команд молодших вікових категорій?
- Команда вікової категорії 2009 року народження зіграла в неофіційному чемпіонаті України, в якому брали участь команди Черкас, Полтави, Олександрії. Юнаки цієї команди отримали деякий ігровий тонус, але зрозуміло, що це було не зовсім те, що ми планували. Деяка частина дітей виїхала і команди інших вікових категорій грали з тією кількістю гравців, які мали на даний час. Команди молодших вікових категорій грали у товариських зустрічах, тому що простіше двум-трьом командам зустрітися неподалік в одному місті - Кременчуку або Світловодську, пограти між собою, та у випадку повітряних тривог сховатися в укритті, а потім повернутися додому і не треба десь далеко їхати. Кожного тижня наші команди намагалися грати між собою, підтримати ігровий тонус, отримати ігровий час.
Головна задача була на той момент - не загубити наших дітей, зберегти основну частину футболістів, адже ми віримо, що перемога все одно буде і ми повернемося до мирного життя, яке ми мали до 24 лютого. Зараз такі умов, які були до війни, немає. І це наші реалії, незважаючи на це клуб працює, ДЮФК «Гірник-Спорт» працює, діти є, зараз ми знову повернулися до тієї кількості дітей, яка була до війни - більше 350-ти дітей. Плюс у нас займаються переселенці, їх було майже півстоні, деякі з них вже повертаються додому. У моїй групі таких три-чотири дитини. Ми їх дуже щиро проводжали, ми за ці десять місяців звикди до них, вони звикли до нас. Дуже прикро з ними розлучатися, але ми з радістю проводжали їх додому, адже вони їдуть до тих міст, де є відносна безпека, де бойові дії вже не такі активні і війна дозволяє їм повернутися.
- Як діти із сімей-переселенців адаптовувалися у командах ДЮФК «Гірник-Спорт»?
- Дітям простіше, вони легко вливаються до колективу. Звісно, що тренери у цьому їм допомагають. Я це бачу завдяки дітям з якими працюю. Їм від 8-ми до 10-ти років. Їх місцеві діти дуже добре зустрічають. В мене дуже легко влилася в колектив дівчинка з Харкова, хлопці одразу її взяли під свою опіку, по-футбольному полюбили, коли ми граємо, кожен із капітанів бажає взяти її у свою команду, кажуть: «Даша, давай за нас...». Я задоволений тим, що місцеві діти допомагали влитися у колектив одноліткам із сімей переселенців і підтримували їх. Вони сдружилися, місцеві та діти із сімей переселенців разом святкують дні народження. Вони дружать та спілкуються один з одним і це дуже добре.
- Як тренери працювали під час початку війни? Який в них був психологічний стан?
- Робота допомогла нам від усього цього оговтатися. Спочатку було дуже важко, під час тривог треба було ховати дітей. На спорткомплексі «Юність», де ми займаємося спочатку взагалі було не по собі, адже там розташована сирена і коли вона реве, там дуже гучно. Але ми звикли до цього. Ми спілкувалися між собою, відпрацювали цілий алгоритм, де і як ми будемо працювати в умовах повітряної тривоги, що і як робити. Я думаю нам вдалося налагодити процес, за що ми дякуємо Збройним силам України. Дякуємо їм за те, що маємо змогу працювати і займатися улюбленою справою.
- Ще до війни керівництво ФК «Гірник-Спорт» придбало все необхідне для тренувального процесу - форму та інвентар. Потім вже під час війни футбольні м’ячі подарувала Асоціація футболу Полтавщини. Чи пройшов перевірку цей інветар, особливо футбольні м’ячі?
- Ми отримали більше 50-ти м’ячів, але вони усі пішли на старші вікові групи, тому що розмір цих м’ячів - п’ятірка, а для молодших вікових груп вони не дуже підходять. Це добре, що в нас була така допомога, без м’ячів тренування звісно буде неповноцінним. Будемо сподвіатися, що у наступному році за підтримки нашого головного партнера - компанії Ferrexpo в нас збільшиться кількість м’ячів саме для молодших вікових категорій. У майбутньому нам будуть потрібні м’ячі розміров «трійка» та «четвірка». Раніше вони були закуплені в нас в достатній кількості. Якщо раніше ми їх списували, то зараз намагаємося реанімувати. Іншого інвентарю в нас багато і ми маємо змогу займатися із фішками, манішками, бар’єрами, конусами. Напередодні Нового року ми отримали комплекти форми на весь наш дитячий клуб, а це близько 700 комплектів футболок, тож цього року діти будуть брать участь у змаганні, маючи кожного вихованця по дві футболки. І саме дитина буде відповідати за свою форму. Для дітей це було великим задоволенням, вони раді були отримати футболки і у 2023-му році ми вже граємо у новій своїй власній формі. Все це завдяки нашим партнерам, які допомагають нам із екіпіруванням, з футболками та шортами. Цим ми забезпечені. В цих умовах, які в нас є - у нас все добре.
- Протягом року помітною подією у ДЮФК «Гірник-Спорт» була реалізація проєкту ЮНІСЕФ - «Поруч». Які згадки про цей захід, який відбувся за сприяння Асоціації футболу Полтавщини?
- Цей захід більше спрямований на покращення психологічного стану дітей під час війни, на їхню адаптацію та відновлення після початку нападу окупантів на країну. Це не відпрацювання яких ось футбольних елементів, але це дуже цікавий захід, зміна тренувального процесу, приїхали тренери із іншого міста, був психолог та аніматор, які трошки поразважали дітей, наші вихованці опинилися в умовах, які відрізнялися від тренування, де перш за все повинна бути дисципліна. А у цьому заході дітям можна було виявити емоції на повну, побалуватися, вони отримали задоволення, а після виконання завдань їм вручили солодкі подарунки, було дуже цікаво. Добре, що нам вдалося охопити усіх дітей, які займаються у школі. На той час в нас вже було 300 дітей у десятьох вікових групах і вони всі приймали участь у цьому заході.
- Ви казали про недостатню ігрову турнірну практику для вихованців ДЮФК «Гірник-Спорт». Але деякі команди брали участь у змаганнях. У відсотковому відношенні, як тут вдалося виконати все заплановане?
- У цьому напрямку ми виконали завдання лише на 15-20 відсотків. Кожен рік ми приймаємо участь у багатьох турнірах, у тому числі і у нашому місті. 2022-го року кожна вікова категорія отримала змогу приймати участь в одному турнірі. Це навіть не крапля в морі. Це дуже мало. Ми маємо змогу тренуватися, маємо змогу деякі контрольні матчі грати, брати участь у деяких турнірах, але я вірю, що ми переможемо і тоді у наших команд буде можливість брати участь у значно більшій кількості турнірів, в яких ми будемо приймати участь, а ми обов’язково будемо це робити. Ту основну мету, яку ми собі ставили - збереження дітей у групах ДЮФК «Гірник-Спорт», ми її виконали. Так, хтось поїхав за кордон, хтось приїхав. Але тренувальний процес та навчання триває, всі розуміють, що гра - це найкраще тренування, але маємо, що маємо. Віримо, що 2023-го року турнів буде багато і ми повернемось до участь у чемпіонаті ДЮФЛУ, чемпіонаті Полтавщини та до інших змагань.
- Зараз у «Гірнику-Спорт» наймолодша категорія - 4-5-річні хлопчики та дівчата. Чи підходить такий ранній вік, аби займатися футболом? Як ви оцінюєте тренувальний процес у цих групах, чи можуть вже вихованці такого віку виконувати футбольні елементи? І мабуть тренерам саме наймолодших категорій дуже непросто працювати із маленькими вихованцями?
- В нас маленьке місто і воно дуже розвинуте у плані спорту. В нас дуже багато різних секцій, різних спортивних ініціатив. Спортивні секції борються за дітей вже з маленького віку. Якщо ми не залучимо дитину у віці 4-5 років до занять футболом, вона піде на дзюдо, плавання, танці... Тож ми вирішили не відставати від інших спортивних секцій та ДЮСШ, адже хороша конкуренція ще ніколи і нікому не заважала. Тренування серед наймолодших груп - це заняття спортом з елементами футболу. Тренерам у цьому віці дуже важко, тому що головне завдання це залучити дітей до футболу, влюбити у цей вид спорту. Діти приходять туди розважатися, гратися, у такий ситуації дужке важко навчати дітей футболу, але завдяки іграм із м’ячем вони це опановують і потім вже починаючи з віку 7-8 років діти вже будуть адаптовані для футболу, в них поступово формується колектив на основі якого ми формуємо вікову групу, до якої приходять й інші діти, у тому числі з інших видів спорту.
- Усі ми бажаємо, аби 2023-й рік став роком перемоги, після якої можна будувати плани. Якими вони будуть у ДЮФК «Гірник-Спорт»? Можливо вже якісь команди можуть готуватися до виступів у ДЮФЛУ?
- Згідно регламенту в наступному році у чемпіонаті ДЮФЛУ в нас повинні приймати участь дві вікові категорії - це команди 2007 та 2009 років народження. Як буде проводитися чемпіонат ДЮФЛУ, поки невідомо. Тут мабуть будуть враховуватися реалії воєнного часу, які є в нашій країні і ми будемо вже потім від цього відштовхуватися. Ці дві вікові категорії 2007-го та 2009-го років народження, вони повинні бути готові в будь-якій час стартувати у чемпіонаті ДЮФЛУ, якщо він відновиться у сприятливих для нас умовах. Поки я не можу нічого сказати з цього приводу, але ми намагаємося бути готовими і сподіваємося, що діти наші повернуться до всеукраїнських змагань.
- Яке бажання загадували на Новий рік? Про що мріють у ДЮФК «Гірник-Спорт»?
- В нас одне бажання - це наша перемога, це мир в нашій країні. Особисто мені завдяки праці із дітьми, трохи легше переносити всі негаразди, тому, що коли я дивлюся, які діти щасливі завдяки заняттям футболом, як вони грають, то я вірю, що в нашої країни є майбутнє. Всі ми віримо в Збройні сили України, бажаємо їм тільки перемоги та бажаємо миру у нашій країні.
Дмитро Булига, пресслужба ФК «Гірник-Спорт».